Іванківський ДНЗ№5 "Іванко"

Музичний керівник - Селегей Тетяна Григорівна

        

       Як розвивати музичні здібності дитини?

Музика для малюка – чарівний світ радісних почуттів і переживань. Але цей світ лише тоді стане зрозумілим і близьким, коли в дитини будуть розвинуті музичні здібності й насамперед музичний слух та емоційна чутливість.

 Чи можна розвинути музичні здібності у дітей? Які види художньої діяльності найбільш доступні дошкільникам? Коли і як прилучати малят до музики? Цій багато інших запитань ставлять батьки. Що ж, знати це справді дуже важливо.

 На думку вчених музичний розвиток починається дуже рано. Пригадайте, як сприймало музику ваше немовля, коли йому ще й року не було: воно немов завмирало, реагувало усмішкою, окремими рухами. Спершу ви спонукали маленького плескати в долоньки, розгойдувалися в такт музики, а дещо пізніше помітили, що воно й саме цього прагне. А як люблять трохи старші малята дитячі пісеньки, мультфільми, в яких багато музики!

 Розвиток музичних здібностей може здійснюватися в різноманітній діяльності, яку організує з дитиною дорослий: під час занять співами, ритмікою, танцями, слухання музики, гри на інструментах.

 Насамперед треба розвивати емоційну чутливість до музики, що починається з уміння сприймати контрастний настрій (характер) пісень та інструментальних п’єс. Усі діти виросли під колискову музику. Вона заспокоювала, заколисовувала, створювала приємний стан. Під мамин спів дитина спокійно засинала і, як правило, міцно спала.

 Ось ви ввімкнули програвач чи магнітофон. Подивіться, як поводиться дитина під час слухання музики, чи захоплена вона твором, який слухає. Про це можна судити за її позою, рухами, мімікою, жестами. Уже в дошкільні роки у дитини з’являються улюблені твори, вона хоче їх слухати, радіє, коли вони звучать. Маля захоплює звучання власного голосу чи музичного інструменту. Йому потрібна різна музика: весела, сумна, повільна, швидка тощо.

Щоб посилити сприймання музичного твору, можна використовувати музику як фон при розгляданні художньої картини або слуханні казки, при малюванні чи ліплені.

 Чим частіше звучить музика, доступна дитині, вдома, тим більше шансів виховати в малюка любов до неї.

      Причини нечистого інтонування дітьми окремих звуків та мелодій

Нечисто інтонувати окремі звуки та мелодії діти можуть через різні причини, серед яких найбільш поширеними є:

- психологічний стан;

- відсутність координації між слухом та голосом;

- гучне, невиразне, безтональне мовлення;

- патологічні захворювання слухового або голосового апарату.

Незнайоме середовище, нове оточення часто викликають у ді­тей збудженість, неврівноваженість, сором'язливість, невпевненість у собі. Ці психологічні стани характерні для дітей дошкільного віку. Пе­ребуваючи в одному з таких психологічних станів, дитина може тим­часово втратити здатність до чистого інтонування. Саме тому по­спішність під час діагностування музичного слуху та голосу часто стає причиною фіксації музичним керівником необ'єктивних даних.

Якщо ж музичний керівник працюватиме за методикою, прагнутиме ство­рити у колективі доброзичливу атмосферу, за якої діти поступово звикатимуть один до одного та до нього, він досягне того, що біль­шість з них виправлятимуть свої слухові та голосові «недоліки». Для зняття нервового напруження на заняттях музичному керівнику варто використо­вувати ігрові завдання. Важливо, щоб ці завдання містили у собі пісні, які діти знають і хочуть співати. Це позитивно впливатиме на якість відтворення ними мелодії та тексту.

Однією з основних причин нечистого інтонування окремих зву­ків та мелодій є відсутність в дитини координації між слухом (сприй­няттям звука) і голосом (відтворенням звука).

З народження дитина шляхом вслуховування у розмовні зву­ки, візуального спостереження за артикуляцією людей, які її оточу­ють, та наслідування поступово вчиться говорити. Співати вона по­чне значно  пізніше: адже в ранньому віці м'язові рухи, які супрово­джують спів, ще недостатньо контрольовані, через що інтонування буває приблизним, непевним, нестійким. Іноді етап нечистого інто­нування може затримуватися надовго, навіть до школи.

З перших занять з дітьми, які нечисто інтонують, варто концен­трувати їхню увагу на відчутті й вокальному відтворенні окремого звука або двох звуків, що знаходяться поряд. Такі вокальні вправи краще виконувати з кожною дитиною індивідуально, у її примарній зоні, поступово розширюючи слуховий і голосовий діапазон.

Слухові вправи можуть базуватися і на звуках з різних регі­стрів. Для виховання слухової уваги необхідно слідкувати за помір­ністю сили звучання, тому що гучний звук збуджує нервову систему притупляє слух та увагу втомлює дитину.

Гучне, невиразне, безтональне мовлення.

Серед причин нечистого інтонування — звичка дітей непра­вильно говорити: гучно, невиразно, безтонально, у низькому регі­стрі тощо.

Слід застерігати дітей від крикливого форсованого співу. Прин­цип «що гучніше, то ліпше» для правильного вокального інтону­вання є неприйнятним. Внаслідок гучного співу в дитини утворюєть­ся стійкий динамічний стереотип, видозміна якого потребує багато сил та уваги як з боку дитини, так і з боку педагога.

Ще однією проблемою є переймання дітьми манери співу з «ше­потінням», яка притаманна багатьом естрадним співакам. Це при­зводить до недорозвиненості, зціплення їхнього артикуляційного апарату (рот майже не відкривається), і як наслідок — до нечіткої, неточної вимови голосних і приголосних звуків.

Для розширення інтонаційної палітри мовлення доцільно застосовувати вправи, що базуються на звуконаслідуванні (імітація звучання сопілки, гудка, польоту бджоли). Поступово слід розширю­вати співочий діапазон у виконанні таких вправ за рахунок викорис­тання звуків різної висоти. Голосні у «звуконаслідувальних» складах («ду», «лю», «ту», «зум») звільняють гортань від напруження, сприя­ють головному звучанню.

Хороші результати дає й застосування прийому мовленнєвого глісандо, суть якого — у поступовому ніби ковзаючому переміщенні звука угору або вниз. Пропонуємо таку вправу: слово «так» з емоційним забарвленням запитання виконувати прийомом глісандо знизу вгору а слово «ні» з емоційним забарвленням заперечення — згори вниз.

Інколи причиною нечистого інтонування може бути наявність в дитини патологічного захворювання слухового або голосового апара­ту. Доброзичливе ставлення педагога разом із використанням різних прийомів індивідуальної роботи — запорука позитивних зрушень.

Диференційований підхід у роботі з дітьми,

які нечисто інтонують

Ефективну роботу з дітьми, які нечисто інтонують, забезпе­чує диференційований підхід. Суть такого підходу полягає у розподі­ленні дошкільників на групи відповідно до їхніх вокально-слухових можливостей.

Перша група — це діти з хорошими слухом і голосом. Чистий спів таких дітей може бути взірцем для наслідування в умовах групи, оскільки їхні однолітки ліпше сприйматимуть звучання дитячого голосу, аніж голосу педагога.

Друга група — це діти з непоганим музичним слухом, які чисто співають у межах діапазону, що відповідає їхньому віку, але яким іно­ді потрібна голосова або інструментальна підтримка. Таким дітям рекомендується співати неголосно, завжди слухати спів товаришів з першої групи і підлаштовуватися до їхніх голосів. Спочатку під час виконання пісень дітям другої групи можна запропонувати співа­ти лише зручні для них фрази, речення. Пізніше доцільно вводити сольне виконання фрагменту пісні. Це сприятиме вихованню в дітей слухової уваги, впевненості у собі.

Третя група — діти, які нечисто інтонують. Деякі з них голосно «гудуть» без відчуття тональності, імітують спів голосним промов­лянням тексту

Розподіливши дітей  на групи, кожній з них можна дати назву. Скажімо, перша група називатиметься «Соловейки», друга — «Си­нички», третя — «Горобчики». Тоді на занятті, розподіляючи завдання, педагог називатиме не прізвища та імена дітей, а назви груп (співа­ють «Соловейки», виконують вправу «Горобчики» тощо). Це дасть змогу внести певний ігровий момент у хід заняття.

Зауважте: перед тим, як назвати групи такими іменами, доціль­но пригадати разом з дітьми назви пташок, провести невеличку бе­сіду про пташиний спів, визначити, які з пташок дітям найбільше подобаються. Умовні назви груп можуть бути й іншими, все зале­жить від фантазії педагога та дітей.

Щодо розташування у класі дітей з різними можливостями ін­тонування існують різні думки. Одні фахівці вважають за доцільне дітей третьої групи посадити поміж дітьми першої групи. Інші рекомендують вихованців третьої групи відокремити від решти, поса­дити у перший ряд, ближче до педагога, аби увесь час вони перебу­вали у полі його уваги.

Особиста практика дає право стверджувати, що перший варіант розташування дітей більш ефективний, адже у такому разі діти тре­тьої групи постійно перебуватимуть у зоні чистого звукового ото­чення. Натомість у другому варіанті діти третьої групи не матимуть необхідної їм чистої слухової опори.

Визначившись, як і де саме сидітимуть діти з кожної групи, по­трібно закріпити за ними постійні місця. Змінювати ці місця вони зможуть лише з дозволу педагога у разі, коли їхні слухові та співочі якості зазнають змін.

Завдання для дітей, які нечисто інтонують

Трапляються випадки, коли дітям третьої групи вчитель взага­лі не дозволяє співати, аби вони не заважали іншим. Безумовно, вчи­тися слухати потрібно, але яких результатів можна досягти, якщо увесь час слухати і мовчати? Мабуть, лише відчути себе меншовартісним. Необхідно, щоб діти третьої групи не лише слухали, як співа­ють інші, але й будь-якої миті були готовими до того, що їм запропо­нують підключитися до виконання музичного твору.

Діти третьої групи бувають досить активними, з радістю беруть участь в аналізуванні творів, в обговоренні співу товаришів, роблять влучні зауваження. Це ще раз свідчить: їхні музичні вади тимчасові і підлягають корекції.

Під час співу дітей першої і другої груп, діти третьої групи мо­жуть виконувати, наприклад, такі завдання:

- за попередньою вказівкою вчителя активно артикулювати текст пісні;

- промовляти у ритмі пісні окремі фрази, речення;

- індивідуально, за можливістю, про­співувати окремі мотиви, фрази;

- виконувати ритмічне остінато;

- промовляти вголос (групою чи індивідуально) текст пі­сень, окремих фраз, речень у той час, коли всі учні за жес­том руки вчителя припиняють спів;

-  зображати рукою за співом дітей звуковисотну лінію пісні.

Метод ладової сольмізації або «болгарської стовпиці», який музичний керівник застосовує на занятті, позитивно впли­ває на якість співу дітей, які нечисто інтонують. Використання руч­них знаків, що відображають відносну висоту ступенів ладу та їхнє тяжіння, сприяє розвитку ладовисотного слуху, виправленню інто­нації, розширенню співочого діапазону.

Під час виконання вправ на окремі голосні звуки та склади обов'язковим є індивідуальний підбір голосного звуку, складу, най­більш зручних для виконання дитиною. Практика свідчить, що та­ким є голосний звук «у». Його й варто використовувати окремо або у парі з приголосними «к», «д», «л», «т». Голосний «у» звучить най­більш природно, сприяє підняттю м'якого піднебіння з маленьким язичком, а отже, правильному положенню гортані під час співу. Під час вимовляння голосного «у» нижня щелепа в жодному разі не має бути напруженою, а губи — дуже витягнутими вперед, бо це призве­де до звуження резонатора, і звук буде глухим, тьмяним.

Пропонуємо кілька фраз, які можна використати у вокальних вправах з голосним «у»:

                              - Ку, ку, ку, я сиджу на суку;

                              - Зозуля на суку зрання співа ку, ку, ку;

                              - Гоп, гоп, ку, ку, ку, вари кашку круту;

                              - Дощику, дощику, зварю тобі борщику.

Ці фрази добре виконувати на одному звуці у примарній зоні звучання або на декількох звуках з поступовим розширенням діа­пазону. Склади «зум», «ту», «лю», «тру», «ду» становитимуть основу вокально-ігрових вправ, тексти яких може складати сам музичний керівник.

Індивідуальні або групові вправи («дует» з педагогом, з дитиною першої групи) сприяють активізації уваги дітей, які нечисто інтону­ють, закріпленню точного інтонування ними звуків певної висоти, розширенню діапазону.

Так, музичний керівник може запропонувати дітям третьої групи вправи з декількома повтореннями одного звука. Спочатку він має піді­брати тональність з урахуванням примарної зони звучання. Діти, які нечисто інтонують, виконуватимуть лише ці звуки з текстом (див. Додаток), а всі інші співатимуть пісню в цілому. Добре, якщо повторювані звуки відповідають таким тривалостям, як чверть або половина, і виконуються на початку або у кінці пісні на повне сло­во. Надалі, досягнувши певних результатів в інтонуванні, діти тре­тьої групи можуть під час співу охоплювати весь діапазон пісні.

Рекомендуємо педагогу зупиняти спів дітей першої і другої груп на тій висоті, з якої його далі зможуть відтворити учні третьої групи. Це допоможе дітям, які нечисто інтонують, точніше проспі­вати потрібні звуки.

Візуальне сприйняття під час виконання таких вправ-поспівок активізує увагу учнів і сприяє злагодженості слуху та голосу. Вико­ристання наочності у вигляді нотного плаката або запису нотного тексту на дошці є необхідною умовою.

Упевнені, що систематична, цілеспрямована робота педагога, який володіє комп­лексом відповідних методів і прийомів, є винахідливим і терпля­чим, дасть змогу подолати нечисте інтонування у дітей і відкрити їм шлях до улюбленої виконавської діяльності — сольного або хорового співу.